відшелестіли вечори
під неба купола блакиті
і віі стомлено закриті
і на обличчя павутиння-сни
зриває вітер із вікон
обривки фраз що ненароком
промовлено комусь широко
розкривши серце в унісон
і знов в долоні опаде
це вічне листя золоте
завжди однакове й не те
і в казку осені введе