Стежина в спориші забута,
А я стою на ній роки.
Неначе поглядом прикута,
В думках листаю сторінки.
Не вся прочитана та книга,
Що почали читати ми,
Життя крутило, ніби дзигу,
Не тільки гладь, а ще й ями.
Стою я боса на стежині,
Чекаю, хоч і пізно вже.
Ти забарився у рутині.
Стою...в ранковім негліже.
Люблю до німоти, до болю.
(Блукаєш ти серед чужих.)
Чи я побачу очі льону,
Поки є видих і є вдих?
Чекаю досі на стежині,
У венах стигне моя кров.
І чую пісню лебедину,
І знову воскреса любов.
Якщо в душі лунає пісня,
Якщо ще хочеться співать
Це значить що кохання пізнє
Прийшло до тебе, щоб кохать
Якщо побачення бажає
Душа, і рветься у політ
Це значить, що тебе кохає
Душа єдина на весь світ
А може й справді Небеса
Таке кохання посилають
Любов у кого не згаса
І тим, хто все життя кохає.