Шершаве повітря, дере легені,
Прикуті надії, що вгору летять.
Сенс лиш у їх мізерній жмені,
У тих, що для тебе, що чесно мовчать.
Чорно-білі сни, сняться ночами...
З очей, крізь сльози, втікають слова.
На секунду, здалося, що це до нестями,
В ту мить, коли керує мною голова.
