Плавно ідеш під воду…
Щораз - углиб.
Пальцями в небо, десь поміж дахи залатані.
Вірші падають з яблуні… чуєш схлип?
І не зважай,
що очі її заплакані.
Першого танцю,
снігу крихкого сплін.
“Що тобі, сонце, кави з корицею? чаю ще?”
…щастя проходить легко крізь товщу стін
…щастя знімає скальпи,
не вибачаючись
Счастье! Так неуловимо! Трудно передать! Но...Она ушла под воду! Там его искать...
Закружилась в быстром танце, снегу ухватя...
И...заплакала стихами, как дитя!!! Браво!
гостя відповів на коментар ТАИСИЯ, 05.11.2017 - 11:40
щиро дякую Вам,п,Артуре дозвольте ще раз привітати Вас із презентацією Вашої книги.Мені дуже шкода,що через певні обставини не змогла бути присутньою.Натхнення Вам!