От і пролітає наше літо!
Вже сіло сонечко під вечір
В червоній смузі горизонт.
Дощовий вітер пестить плечі,
З небес спускається озон.
І літня ніч така природна,
Бо вітер хмари розжене.
Зірки освітять мир безодні
І пустять в сни свої мене.
А там, як в казці незабутній,
Пісні струмочками бриньчать.
Шумлять дерева ледве чутно,
Бо всі у лісі ніччю сплять.
От тільки серцю не заснути,
Не зупинитися на мить.
І, мабуть, так повіку бути:
Життя повинно всіх любить!
Гарно! 
