Приходжу додому. У шафу – свого аватара.
І знову людина звичайна в мені ожива,
Якій би, мов чайнику, випустить з носика пару
І книгу в обгортці цукеркою, щоб смакувать.
А ще б запросить на побачення бравого клена,
Який кавалером долоню мені на плече…
І очі ув очі – смарагдові в темно-зелені…
У вальсі натхненно… під оплески вітру. А ще
На гойдалці легко-дитинно злітати у хмари,
І вірити: крила не тільки в сумних журавлів…
А десь за кущами майбутнього вже аватари
Готують пастки , щоб ловить парашутики мрій…
Пречудовоооо!!! І оте класно "таубджіл" Там можна сміливо "...не тільки у птахів та бджіл". Хоча, то Ваша справа
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та вертіла-крутила тих бджіл, губиться один склад і починає кульгати рядок (хоча й так не краще, бо підвиває вовком)... о, змінила на синичок... дякую Вам
а не дайтеся впіймати себе. і пора без аватара по світах, так краще, для себе найперше. ось раз заховаєшся - і вже тебе світ на своїх хвилях гойдає, і душу витрушує. і в ті ж пастки ловить. і ось почуваюся тим, хто і забув сам себе, і продав себе світові, і знайти до себе дорогу не в змозі...
а - не дайтеся. он як вміє душа словами говорити, тож - застережіть її!
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00