Прозорим, як сльози, дощем розмита душа,
Краплинами муки, по вінця, наповнені очі...
Сумною доріжкою,туга впала з вірша,
Чи вдень загубилась, чи ввечері, чи проти ночі?
Зав"яже вузлами, зіжме, затисне, в кулак,
Щоб встигнуть зігнути, а може, розвіяти в попіл,
Любові примари...чи тінь?.. яку із ознак,
Розіпне, розірве...розколе...На ніж іще попит?
Душа вже, як марево, навіть не знаю де,
Прозорим серпанком була, голубим павутинням.
Тепер потемніла, бо знає, що не знайде,
Притулку жаданого, час вже - збирати каміння...
Прозорим, як сльози, дощем тамує печаль,
То серце твоє повернулось, щоб глянуть в обличчя?
Потоком стрімким омиває минулого жаль,
Заглянувши в прірву, провалля думок, потойбіччя...
22.04.2015.
Дякую.
