Туман над річкою зійшов,
Крадеться краєм човен.
Про тишком вкрадену любов
В селі не знає жоден.
Верба таїну збереже,
Вже коси розпускає,
Ось-ось зоря зійде – пусте -
Їх пристрасть огортає.
Зоря прокинулася враз
І стала на заваді,
А під вербою плаче страх
І присягає зраді.
Брехню зі щирим каяттям
Довірливо єднає:
«Поїхав, не скоривсь мольбам,
Та все ж його чекаю…»
Сміявся сонцем день, вночі
Тривога роздирала,
А вранці лист прийшов… Тоді
Психея заридала.
