Мовчання душ і плин думок.
Холодний дощ з-за рогу свище.
Там їх останній поворот,
Бажань прощальних кладовище.
І вже на відстані руки
Вони ідуть по краю прірви.
Душа волає: «Підожди!
Погорду жорстко з серця вирви!»
Та не зійшлися очі, ні,
В надривнім болі заблукали.
Слова стогнали взаперті,
Серця обпалені вмирали.
Дощ надоїдливо шумів.
Схрестилися журбою очі.
Гординя плакала без слів,
Цілуючи уста дівочі.
