Вiтер вие,вiтер свище на краю долини.
пiшов Остап у вiйсько,
вже днi i години там проводить,воюе,
тихо сльози втирае,
свою неньку стареньку iз журбою вспоминае.
На не зна Остап,не зна,що стара Оришка
виплакала карi очi,
вже не спить котрiи ночi.
Пiсьмо вiд голуба чекае,
а його нема й немае...
