Давай не забувати, що ми тимчасові в житті,
То ж пий свій джин - і швидше на сумські вокзали,
Поїзди осінню, краще ніж холодні під'їзди сумні,
Поїзди для того, щоб їх проводжали і зустрічали...
І у них таке відчуття стає між об'ємом ребер і хребтовим стовпом,
Ніби душа клекоче, і дарма, що легені як губка,
Увібрали у себе весь дим сигарет, а з ним і гнітюче тліюче зло,
Пам'ять за домом, смуток за братом, увертюри Богдана Ступки...
Такий тоді відчай хапає і душить життя,
Випорожнює серце, пробиває ядром гарматним,
Що навіть усвідомлення того, що на дворі лише двадцята весна,
Не рятує від того, що насправді я скрізь і для всіх позаштатний...
Чекаєш зупинки, щоб вийти до обрію хтозна де,
І розумієш - що деградація у містах швидше деградації в руху,
Нехай поїзди, нехай мами нема, нехай ніхто не чекає, не жде,
Вокзали - мої молитовні доми, каплички прохань моєму святому духу...
ID:
436910
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.07.2013 20:39:35
© дата внесення змiн: 12.07.2013 20:39:35
автор: ДжоніПол
Вкажіть причину вашої скарги
|
