Я ще сплю- я в тебе така сонька!..
Ти мене розбудиш поцілунком,
Покладеш цукерку на долоньку
Вранішнім солодким подарунком...
Вип'єш ти мене, а потім каву;
Ми її присмачим цукром й сміхом.
Ти поправиш пасмо золотаве,
Вплівши в нього лагідную втіху.
А на дворі знову сірі сльози...
Ми вікно прочиним, щоб їх чути.
Знову підманули всі прогнози-
Ну хто здатний цю весну збагнути?
Вибіжим, не взявши парасолі,
Диким танцем втішим небеса;
Зженемо хмаринку із тополі-
Хай над щастям більш не нависа!
І -додому!Знімемо весь одяг,
Будем грітись,поки стане сили.
Вітерець легенький зчинить протяг,
Щоб роздуть нам ніжності вітрила...
Спал спокойно... Никого не трогал...
Ты на кухне грохала посудой.
Кофе принесла. Пролив немного
Прям на ухо... А потом на брюхо.
Я вскочил, конечно. Не до сна уж,
Спотыкнулся о кота и тапки...
В общем, встретил 23-е славно -
На больничной старенькой кровати
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
с праздником тебя,мой милый,
я тебе в подарок утку принесла...
Вот и мандаринки-набирайся силы!
Ведь не за горами женская весна!