Немає меж, тих що були раніше
По частинкам я складаю візерунки снів
Твої долоні звісно найніжніші
І їх не відпускаю з своїх днів…
По складам рвуться речення на волю
Так хочеться сказати, «Я навік з тобою»
Подивитись в вічі, доторкнути епітелій
І полетіти в небо, як прозорий гелій…
Я щоразу дивуватимусь твоїм теплом
В якому жевріють неоднозначні почуття
І демони зникають під вікном
Злякавшись співу мого серцебиття…
