Дим і вода , сльоза і сміх
Тіла і гріх – це не для всіх
Відвертості очі п’яні з горя
Душа посивіла й впала хвора
На гострі камені часу
Собою сховавши марну
Невинну і непотрібну совість
Що ми проміняли на гордість
Була то осінь , чекали горя
Воно не йшло
Була зима то , шукали болю
А не було
У весни пору чекали смерти
А в літа днини хотіли стерти
Все , що було
Та не судилося ні першого , ні другого
Лід і туман , тиша і крик
Розум і думки , я ж не звик
Бачити вільний шлях попереду
Без заборон і злого помислу
Так , щоб нікого не ранити
В ночі жахами не марити
Де ті краї і ті зілля-рятунки
Що воском випалять наші гаптунки
Де вони , де ?
Хто їх знайде ?
І чи прийде звідтіля
До звичного буття
