По вінця вже заграв,
а почуття – невинні…
Хай серце помира,
мов цвіт калини…
Тримає злет крило,
та, граючись у мінус,
німує, що було
у часоплині.
Хтось бавиться у тінь,
хтось у яскраве світло
не тріскотить камін,
не гріє літо…
А ти прийшов – пішов,
ні слова не сказавши…
І стіни без основ
лишив як завше…
