О, віршу мій! Яким тебе штовхнуть ядром,
Щоб вивести на голубу орбіту,
Щоб слово й мисль народженні моїм пером,
Метнулись птахом синім до зеніту?
Яким шляхом тебе підняти до вершин,
Щоб ти палав – не знав лиху годину?
Душа тремтить моя, бо ти ж мені, як син…
Якого я ніколи не покину!
