Князь Володимир був справді великим і смілим.
Київську Русь він розширив і значно зміцнив.
Військом своїм керував він і флотом уміло.
Землі, які відібрали сусіди, звільнив.
Першим узявся з князів карбувати монети.
Русь-Україну – це знає весь світ, охрестив.
Знало багато владарів про всі його злети,
Дружби шукали з ним, прагли, щоб їх захистив.
Сином відомого князя він був – Святослава.
Служка бабусі – Малуша – матуся його.
Мав він братів - Ярополка, Олега – державу
Ті розпинали, як втратили батька свого.
Це Володимир спинив, урвав розбрату хід він,
Військо зібрав, землі рідні постягував з нар.
Спершу походом на захід пішов і на схід він.
Чехів, радомичів вигнав, булгар і хозар.
Флот свій військовий послав на Дніпрові пороги –
Шлях для зв’язків торговельних отак готував.
В Крим і у Царгород водні проклав він дороги.
Східних слов’ян центром Київ у наслідку став.
Сильним був князь, та слабинка одна в нім водилась.
Мав Володимир наложниць багато, дружин.
Та коли став християнином – все це змінилось.
Лиш з однією він сонце виймав із крижин.
В Києві храм збудував - був великим, коштовним.
Став розвивати культуру, освіту, торги.
Люд у Русі-Україні зробив молитовним.
Війни не вів. Тож життя набирало ваги.
Був милосердним – про бідних, сиріт піклувався,
Також про хворих людей і зажурених вдів.
Храм не один за правління його збудувався.
Місто кріпилося, князь Володимир радів.
Все ж наготові тримав він і флот, і дружини
Дбав, щоби військо його залишалось міцним.
Як печеніг підійшов до кордонів країни,
Діти й онуки його вже боролися з ним.
В Берестові Володимир помер, мав там дворик.
В церкві його поховали, яку збудував.
Кажуть, кінець діло хвалить. Кінець мав чудовий!
Слави зажив. А по смерті чин святості взяв.
