Не вистачає так твого тепла,
Твоїх обіймів, ніжних і безкраїх,
Де кожна мить, мов казка ожила,
І серце в них спокійно засинає.
Не вистачає дотиків твоїх,
І поцілунків пристрасно-солодких,
Де світ зникає, тане серед втіх,
І час спиняється в обіймах насолоди...
Не вистачає так мені тебе…
Твого тепла, що гріє навіть взимку.
І кожна ніч до зустрічі веде,
Де знову розчинюсь я в обіймах.
Не вистачає вечорів удвох,
Де ми мовчали, слухаючи тишу,
Де кожен подих був немов любов,
І світ здавався теплим і світлішим.
Не вистачає так твого тепла,
Твоїх долонь, що душу зігрівають,
Немов весна у серці розцвіла,
Коли слова твої мене торкають.
Не вистачає погляду ясного,
І тихих ранків поруч на плечі,
І шепоту – такого дорогого,
Що світлом ніжним світить уночі.
Я зберігаю спогади, мов зорі,
Вони оберігають знов і знов,
І навіть у далекому просторі
Я відчуваю всю твою любов!
