(присвячується Греблі…)
Збираюся хутчій на карасі,
Хвостами бʼють вони об теплу воду.
Спускаюся стежка́ми за городом
Прямісінько у кручені кущі.
Пасеться кінь, гризе смачну леваду,
Поперед ним вистрибує лоша,
А прапрадавні сосни сторожать
Дрімучий ліс, що тягнеться позаду.
У мулі чапля на одній нозі
Стоїть, не бачить жабу язикату…
Дощі вночі купали людям хати,
Тепер на сонці сохнуть у росі.
Сиджу тихенько, ніби хитрий лис.
Ставок і я - ми з ним єдине ціле.
Роїться мошка над ставковим тілом
І запах паші нам лоскоче ніс.
Я ніби вріс у сонні береги
І сам із ними в тишині куняю,
Стрекочуть ластівки і низько так літають,
Усе близьке і рідне навкруги.
Аж ось - клює, подьоргує злегка,
Та я тягнути ще не поспішаю.
Нехай карась назад собі тікає:
Не риба головне для рибака…