На ставку…

(присвячується  Греблі…)

Збираюся  хутчій  на  карасі,
Хвостами  бʼють  вони  об  теплу  воду.
Спускаюся  стежка́ми  за  городом
Прямісінько  у  кручені  кущі.

Пасеться  кінь,  гризе  смачну  леваду,
Поперед  ним  вистрибує  лоша,
А  прапрадавні  сосни  сторожать  
Дрімучий  ліс,  що  тягнеться  позаду.

У  мулі  чапля  на  одній  нозі
Стоїть,  не  бачить  жабу  язикату…
Дощі  вночі  купали  людям  хати,
Тепер  на  сонці  сохнуть  у  росі.

Сиджу  тихенько,  ніби  хитрий  лис.
Ставок  і  я  -  ми  з  ним  єдине  ціле.
Роїться  мошка  над  ставковим  тілом
І  запах  паші  нам  лоскоче  ніс.

Я  ніби  вріс  у  сонні  береги
І  сам  із  ними  в  тишині  куняю,
Стрекочуть  ластівки  і  низько  так  літають,
Усе  близьке  і  рідне  навкруги.

Аж  ось  -  клює,  подьоргує  злегка,
Та  я  тягнути  ще  не  поспішаю.
Нехай  карась  назад  собі  тікає:
Не  риба  головне  для  рибака…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1060229
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2026
автор: ЛУЖАНКА