Бушує океан, б'є хвилями об хвилі
Змиває відчайдухів з палуби корабля,
Які хотіли доказати світу і стихії,
Що головні вони, що все у їхніх руках...
Хтось молиться за щоглу ухопившись,
І чути плач і схлипування з трюму,
А хтось закляк із страхом сам на сам лишившись,
А капітан кричить між гуркотом несамовитого грому...
Кидає корабель від хвилі і до хвилі,
Неначе лусочку або листок осінній,
Команда б'ється із стихією що є сили,
Дощем змиває всі ілюзії, танцюють смерті тіні...
А в далині, неначе, як надія вільна,
Там човен з ліхтарем, з фіолетовим світлом,
Пливе неначе тихо, наче самовільно,
Монах у ньому, в чорному, сидить спокійно....
Уся команда застигла споглядаючи чудо...
Той спокій різав правду страшного шторму
І потрохи, все затихло, завмерло всюди...
Спокійні хвилі несуть вже інших людей до дому...
