Туман уранішній осів
На листя пріле,
І відбивається в росі
Недощеміле.
І розчиняється в імлі
Передзимове,
Де пруг, який не доболів
Заниє знову.
Щоб у найдовшу із ночей
Зніміти шрамом,
Рубцем, яким життя тече
У шпáру зламу.
Туди, де жеребом бескéт -
Клубú туману,
В нім скільки доль буття жаске
Переламало.
Жах, Боже, пережити дай,
Перетерпіти.
І колос випустять жита
В інакше літо.
Де гнізда бавлять лелечат,
Де вишні спілі
Висять червоним і гірчать
Переболілим.
