На чорнім пляцові ріллі
Де інде ще жовтіє листя.
Синіє вечір, вітер злиться -
Він майже зимно осмілів,
Згрібає вогники малі:
Закочує до борозди,
Немов би закопати хоче,
Немов би недостатньо ночі,
Де й спомин дня із темноти
В найменшій плямці не світив.
А ніч ковтає синь густу,
За мить зникає пізній вечір.
Верба старезна сумно крекче,
До мрій взиває в пустоту
І вітру підставляє плечі.
А що то вже за плечі, так...
Сучки біліють, а дуплина
Дірявить груди небезвинно,
Трухлявить вітряні літа,
В яких він коси заплітав.
...
Широкий прИкорень, як щит,
Ховає в затишному боці
Тонкий відросток - гілку доцю.
Незанапащений нічим
Життя вербового зачин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1052226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2025
автор: Горова Л.