Розкатав я себе скатертиною,
Чи то щедра була душа,
Десь у серці лишився дитиною,
А на старість виднілась межа.
Все життя був для когось знахідка,
Хіба шкода, як треба бери.
Для дружини солодкий, мов ягідка
І масний ніби ті деруни.
Розбирали мене на всі сторони,
Ніби з сиром якісь пироги.
А вгорі вже кружляли ворони,
Чи то друзі, чи вже вороги.
Із роками я весь обвітрився
І змінився товарний вид.
Та і сам у собі зневірився,
Чи то сам вже собі набрид.
Де не глянеш то вже надкушений,
Весь зім’ятий, не еталон.
І на голову трохи притрушений,
Ще й скінчився гарантій талон.
Чи жалкую що був розкатаним,
Через це може й нігті згриз.
А якби був цнотливо- незайманим,
То напевно давноб уже скис.
29.10.25р. Олександр Степан.
