Хіба забув я, ти забула?
Те не забудеться ніяк!
А на цей час блакитна куля
Пройшла нелегкий довгий шлях.
Та були дні благословенні,
Один другому достеменно
Серця довірили свої,
Неначе щастя повні жмені.
Були ж за свідків солов'ї
Тоді травневими ночами.
І цвіркуни в густій траві
Свої наярювали гами
Так, що шуміло в голові.
Як можна все оте забути,
Що мов святим було для нас.
Ми будувать не халабуду, -
Палац хотіли на той час,
І хай повітряний, хай в мріях,
А він казковим був для нас.
Та діяв час, щоб ми прозріли
Побачили все без прикрас,
Весь світ навколишній реальний,
Щоб спала пелена з очей,
Що грішне є для нас, сакральне
І правду явищ, суть речей.
Та не забути юне свято,
Яке залишилось в серцях.
Воно і є оте багатство,
Що не обтяжить час і шлях.
