Одвічний сон і туга з перелив ..
Мене ти більш не вибачала.
Коли я знов наважився й просив..
ти все по своєму мовчала.
Орли розбилися об трави із полів:
дивилися удвох на здибне лихо.
Ти знов мовчала, я тебе просив:
благав і голосно, благав тебе і тихо.
Двох зайців лис спіймав в норі,
роздер нервово в нас перед очами..
самі ми стали наче упирі:
звіриними гарчалися словами.
