Одесі слала шал овацій,
Лишаючи на бруку слід.
Вона із вуличних акацій
Мені до ніг кидала цвіт.
У ньому – сонця поцілунки,
У ньому – літа міх утіх.
Ішла – вагу втрачали клунки,
Спиняло серце в грудях біг,
Крило вдягалося у пір’я,
У грудях пікся коровай.
У потяг сіла надвечір’ям,
Одесі кинула: «Бувай!»
28.07.20
Дуже гарно! 
