|
/Трохи з минулого/
Осінній вечір за вікном….. Спадало листя з дерев на підвіконня, вітер підносив до гори його знов і знов. І розсипав в окрузі, то тихо, а то стрімголов. Якесь тулиться до стовбурів дерев і перевертаючись , котилося донизу. А деяке, раптово сила вітру підіймала й несла до купи листя, чи до гори хмизу.
Оце, на хвильку зупинилась біля вікна, тож я сьогодні вихідна. Діти в садочку, чоловік на роботі. А я, як завжди на своїх нотах. Раз на тиждень генеральне прибирання, у клопотах домашніх, а чи то є, чи нема бажання. І телик включений, горла на всі кімнати. Так, то ж для настрою, щоб веселіше було прибирати. Кімната, спальня, дитяча , вже все до діла, окинувши поглядом, все зробить встигла, немов дитина чистоті раділа. Як дні буденні, чи й встигнеш все зробити. Одягати дівчаток, яйця на сніданок збити. Бо дуже полюбляють омлет, а чоловікові підігріти пару котлет. Як білка в колесі з самого ранку, ще й виконай дитячу забаганку.Та хоче, щоб на руках несли, ще маленька. Старша, різниця немає трьох років, хитренька. Теж відкопилить нижню губу, хоче сльозу зронити. Вже менша вередує, просить пити. Та, то є добре, що часом з чоловіком йдемо вдвох. Тоді вже й легше, в душі мов пісня солов`їна, тьох – тьох - тьох…
Стою біля вікна, акваріум на стіні, на літрів сто води, він так подобається мені. Це влітку чоловік, сам склеїв , стінки з товстого скла. Є в ньому водорості й морські черепашки, вверху чиста вода і різні рибки, така краса.
Та любуватись довго як? Коли вечерю треба рихтувати. Нині короткі дні, пора осіння. Вже вечоріє, скоро чоловік з дітьми прийде до хати.
Дзвінкоголосі дівчатка, щебечуть на порозі. Розкидані капці на підлозі. Раптовий вереск, сміх лунає, одна другу доганяє. Кожне сердечко хатину радістю наповнює.Тут мир і щастя давно царює.
Вже втихомирилися діти…. Дружня вечеря, старша до тата,
-Чи ти покажеш, що там в тій скляній банці нам приніс?
Він посміхнувшись,- От на запитання ти багата. Де тут, притаїш що -небудь, скрізь всунеш свій маленький ніс.
Я здивувалась, -Ти, щось купив? Що дали зарплату?
А старша знову, - Коли покажеш тату?
Він смакував сирні налисники з сметаною й махнув рукою,
-Так дали зарплату, дали. Так, купив кілька рибок в акваріум. Бачите їм, тож дайте спокою.
Ну рибок та й рибок, що там такого, добре, подумала я. Нехай тішиться дітвора, то тільки на радість, як кажуть краще для здоров`я. Трохи вгамуються біля акваріума, на якийсь час настане тиша. Вже бачу старша донька, щось в кімнаті за столом малює, якісь каракулі пише. А чоловік з меншою донькою на дивані журнали роздивлялись, про щось говорили і сміялись. А я на кухні, помила посуд й на завтра готувала їсти. Вже й притомилась, в думках, хоча б вже швидше на диван присісти.
Ми трохи краще стали жити матеріально, як будували дім, було доволі печально. Окрім коробки будинку, все останнє своїми руками з чоловіком робили. Хоча й на одному обійсті з свекрухою та все ж окремо жили. І одночасно ж працювали. Й в КЄМ технікумі заочно навчались, що дарувала доля , все сприймали.
Ну, от на завтра борщ є і м`ясо до каші, вже й налисники з вишнями накрутила. Ще треба колготки зремотувати доні старшій, тож здається на кухні впоралася, все зробила. Ще треба в спальні, із шафи чисті дитячі речі забрати, тож завтра в садочок, цих щебетушок відправляти.
Всі в кімнаті, а я прямую через вузьку прихожу до спальні, двері ледь – ледь відчинені, йду в напівтемряві…. Простягнувши руку, світло увімкнула. Схиливши голову, погляд на поріг, за мить скрикнула. Аж в душі похололо. Й раптово слів забракло. Якесь маленьке боже сотворіння . Вперше в житті побачила, для мене справжнє потрясіння. Я не змогла від нього відвести очей. Воно ж двома лапами трималося за лутку дверей. І задню лапку підіймало догори. Я вже почула крики дітвори. Воно ж лупате, хвостиком по підлозі водило. І де взялося, це справжнє диво. Менша донька кліпала очима, вже й чоловік стояв за її плечима. А старша доня підскакувати стала,
-Ну мамо,чого ти? Так нас налякала?! То це ж тритон, тато купив. А він чогось з акваріуму виліз. Оце, такий сміливий, оце зробив сюрприз.
Ми вже сміялися усі, ледь не до сліз, можна сказати. А, як так злякалася, чого й самій не знати. Вже й дивувалася, зі школи не пам`ятала, що колись про них я читала. Ну, а живого тритона, вперше в житті побачила, напевно тому і мовчала.
А чоловік лиш посміхався,
-Й чого було кричати?! І чого так розчервонілась ти? Гайда, візьми його в руку!
Я збридилася взяти, із уст не випустила й звуку. Спостерігала, як тішилися діти. Їх радості, ніяк не змогла зрозуміти. В очах веселики, усмішки на обличчях. А в мене, серце, ще від несподіванки тріпотіло, я намагалась в душі вгамовувала страх.
18.01.2020р
ID:
862832
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 28.01.2020 11:04:41
© дата внесення змiн: 31.08.2024 09:06:26
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|