/Трохи з минулого/
Осінній вечір за вікном. На підвіконня з дерев падає листя, вітер підносить догори, знову і знов. І по окрузі розсипає, то тихо, то стрімголов. Якесь тулиться до стовбурів дерев і перевертаючись, летить донизу. А деяке, раптово сила вітру підіймає й несе докупи листя, чи до хмизу.
Оце, на хвильку зупинилась біля вікна, то ж я сьогодні вихідна. Діти в садочку, чоловік на роботі. А я, як завжди на своїх нотах. Раз на тиждень генеральне прибирання, в домашніх клопотах, а чи є, чи немає бажання. І телевізор включений, горлає на всі кімнати. Так, то ж для настрою, щоб веселіше було прибирати. Кімната, спальня, дитяча , вже все до діла, окинувши поглядом, все зробить встигла, немов дитина чистоті раділа. Як дні буденні, чи й встигнеш все зробити. Дівчаток одягнути, на сніданок яєць збити. Бо дуже полюбляють омлет, а чоловікові, підсмажити пару котлет. Як білка в колесі із самого ранку, ще й виконай дитячу забаганку. Та хоче, щоб на руках несли, ще маленька. Старша, різниця немає трьох років, хитренька. Теж відкопилить нижню губу, хоче сльозу зронити. Вже менша вередує, просить пити. Та все то добре, що часом з чоловіком йдемо вдвох. Тоді вже й легше, в душі мов пісня солов`їна тьох-тьох.
Стою біля вікна, акваріум на стіні, на літрів сто води, він так подобається мені. Це влітку, чоловік сам склеїв , стінки з товстого скла. Є в ньому водорості й морські черепашки, досить чиста вода і різні рибки, як не помітити коли така краса.
Та довго милуватись як? Коли вечерю треба рихтувати. Нині короткі дні, пора осіння. Вже вечоріє, скоро чоловік з дітьми прийде до хати.
Дзвінкоголосі доні, щебечуть на порозі. Розкидані капці на підлозі. Раптовий вереск, сміх лунає, одна другу доганяє. Кожне сердечко, хатину радістю наповнить, мир і щастя давно царює.
Вже втихомирилися діти, дружня вечеря, старша доня до тата,
- Чи ти покажеш, що там, у тій скляній банці нам приніс?
Він посміхнувшись,- От на запитання ти багата. Де тут, притаїш що-небудь, скрізь всунеш маленький носик свій.
Я здивувалась, - Ти, щось купив? Що дали зарплату?
А старша знову, - Коли покажеш тату?
Він саме смакує сирні налисники із сметаною, махнув рукою,
- Так, зарплату дали. Кілька рибок у акваріум купив. Бачите їм, пізніше будете тішитися новиною.
Ну рибок та й рибок, що там такого, добре, думка за думкою летить. Нехай тішиться дітвора, то тільки на радість, як кажуть, для здоров`я краще, щаслива мить. Трохи вгамуються біля акваріума, на якийсь час настане тиша. Вже бачу старша донька, в кімнаті за столом щось малює, якісь каракулі пише. А чоловік з меншою донею на дивані журнали роздивлялись, про щось говорили, сміялись. А я на кухні, посуд помивши, на завтра готувала їсти. Вже й притомилась, в думках, хоча б вже швидше на диван присісти.
Ми трохи краще, стали жити матеріально, як будували дім, було доволі печально. Окрім коробки будинку, все останнє з чоловіком своїми руками робили. Хоча й на одному обійсті із свекрухою та все ж окремо жили. І одночасно, разом на залізниці працювали. На заочному відділенні в технікумі навчались, що дарувала доля, все сприймали.
Ну, от на завтра борщ є і м’ясо до каші, вже і налисники з вишнями накрутила. Ще треба для старшої доні ремонтувати колготки, то ж здається на кухні впоралася, все зробила. Ще треба в спальні, із шафи чисті дитячі речі забрати, то ж завтра в дитсадочок, цих щебетушок відправляти.
Всі в кімнаті, а я прямую через вузьку прихожу до спальні, двері ледь-ледь відчинені, йду в напівтемряві. Руку простягнувши, світло увімкнула. Схиливши голову, погляд на поріг, за мить скрикнула, аж так ужаснулась. Ой, в душі похололо, тож слів забракло раптово. Якесь маленьке боже сотворіння . Вперше в житті побачила, для мене справжнє потрясіння. Я не змогла від нього відвести очей. Воно ж двома лапами трималося за лутку дверей. І задню лапку підійняло догори. Я вже почула крики дітвори. Воно ж лупате, хвостиком по підлозі водило. І де взялося, це справжнє диво? Менша донька кліпає очима, вже й чоловік стоїть за її плечима. А старша доня підскакувати стала,
- Ну мамо, чого ти нас налякала?! То це ж тритон, тато купив. А він чогось з акваріуму приліз. Це ж треба такий сміливий, оце зробив сюрприз.
Ми голосно сміялись всі, ледь не до сліз, можна сказати. А, я так злякалася, чого й самій не знати. Вже й дивувалася, зі школи не пам`ятала, що колись про них щось вивчила. Ну, а живого тритона, вперше в житті побачила, напевно тому й змовчала.
А чоловік лише посміхається,
- Чого було кричати? І чого так розчервонілась, він не кусається. Гайда, візьми його в руку!
Я збридилася взяти, із уст не випустила й звуку. Спостерігала, як тішилися діти. Їх радості, ніяк не змогла зрозуміти. Усмішки на обличчях, в очах веселики. А в мене, серце, ще довго, тріпотіло від несподіванки. Запам’ятала цей випадок на все життя. Шкода рокам немає вороття. І час спливає надто швидко, летять літа.
1980 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=862832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2020
автор: Ніна Незламна