Рукою ніжно, торкнусь, скрізь виснажені трави,
Ледь - ледь схилилась, мов просить сонце зупинитись,
Вгомонить спеку, не наносить болючі рани,
Запросить дощик, хоча б трішечки оброситись.
Цілунок сонця, аж пече, вже змінив кольори,
В темно - зелений, місцями в сірий й бурштиновий,
А в неї мрія, зирне довкола і догори,
Нехай би випав, навіть маленький, випадковий.
Завмерло все, в степу не видно комашні й птахів,
Й сховався вітер, десь далеченько, в сумнім лісі,
Земля, аж стогне, від задухи, жде вологих днів,
Червоні фарби, вкрили кущі й клен при узліссі.
Лелека бродить, все ближче і ближче до ставу,
А води діткам, чи й має сили наносити
Як у гніздечку вгамувати сімейку жваву?
Від спеки певно, влаштувать душ, гарно полити.
.
Сама чекаю, врешті коли ж відійде спека,
Щоб щем під серцем зник! У душі б радість відчути,
Дощу діждатись. Тішилася б, як той лелека,
І трави зморені в росах, всі позбулись смути.
28.06 2019р
Гарно, Ніночко..Душевні у вас твори..
Ми теж чекаємо дощу, якого не було жодного разу ні влітку, ні весною.. Неймовірна спека руйнівна..Я теж чекаю осені, щоб відчути хоч трохи прохолоди..
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сердечно дякую, Надійко!А земля- то асфальт,не наполиваєшся город...
