Ти б'єшся об скелі сміливо,
Сріблишся у місячну тиш,
І тихо крадучись припливом,
На пляжах піщаних шумиш.
Бурлять твої хвилі свинцеві,
Могутньо гудуть в ураган,
А вслід за стихаючим ревом,
Лягає на воду туман.
Буває, пасати повіють,
З низької подмуть широти,
І знову затихнуть без дії,
І парус не хочуть нести.
Твоїх не пізнати секретів,
У гніві не спиниш тебе.
Із космосу бачать планети
Обличчя твоє голубе.
Степами і джунглями ляже,
Безкрайньо розкинеться світ.
А вперто на хвилі і пляжі
Нас тягне лазурний магніт.
Над скелями чайки на злеті,
Вечірня зоря і прибій...
І бриз, із мільйонів сюжетів,
Нашіптує кожному свій.
А в ранок пустельно похмурий,
Із розбігу в тисячу миль,
Б'є в берег володарка-буря
Пінистими горами хвиль.
твоїх не пізнати (дізнатись) секретів,
і не приховати тебе...( не можна сховати тебе)
«сідаюче сонце» - вечірня зоря (на заході сонце)
«так різних» - барвистих, відмінних, контрастних
