Ці струні сльози скрипки в сиву тишу,
Цей вічний порух шумного смичка,
Квартирний простір звуками колише,
Неначе плаче піснею душа.
В часи фейсбуків, мейлів, мемів, ніків,
Безвізу, жлобства, в виборчий піар,
Скрипаль, підвівши втомлені повіки,
Бере у руки витертий футляр.
І світлу-світлу музику печалі
В той Вавилон, де змішані слова,
Виводять струн чотири вертикалі,
Поки глухим, заможним буржуа
Десь музикують любі кредитори.
А наші бідні з боргом імена
Тривожить: до... ре... до... ре... до... ре... до... ре...
Й немов життя натягнута струна.
красивое ст-е, и очень подкупает, Лилия, то, что у Вас лирика осмысленная, несущая идею, это прекрасно. а вот "шумный" это хороший эпитет для барабана, но не для смычка.
удачи Вам.
Майстерно! 
