Як тихо-тихо дріботить моква!
Мені ж потрібен хоч маленький вітер.
Без нього не провіяти слова,
Що встигли ми удвох намолотити.
Побили наші крики, мов ціпи,
Обох життів невидиме колосся.
Нема снопів. Немає вже копи,
Яку удвох складати довелося.
А цілою ж була не так давно!..
Не чути вітру. Десь приліг у схові.
Сама дмухну. Можливо, є зерно
В словесній заостюченій полові.
Дуже гарно , образно!!!
