Оплакую все, що між нами було.
І – що не було. Й те, чого вже
не буде.
За це мене кожен, звичайно, осудить,
Бо так не прощаються
з вицвілим злом.
Чому ж тоді знов для твоєї вини
Я схованку в серці своєму шукаю?
Не мусить так бути! Чого ж так
буває?..
Сльозами займистими все обливаю.
І вже піднести зостається сірник.
