Завмерла ніч і тишею бринить
Світило сонне причаїлось в хмарній пастці...
Він не забуде ту бентежну мить
Коли зустрів Її, оту, що пахне щастям...
Так тонко, ніжно, наче білий цвіт
Мов пелюстки в саду червневого жасмину
Всоталась в шкіру, в душу, в цілий світ
Запеленала щастям, мов малу дитину
Вона стелила м‘яко, ніби пух
Залюбленими, срібними словами, сміхом
В Її б долонях і вулкан потух
І вуркотів би в такт слухняно, мирно, тихо...
Він все б продав, віддав за майбуття
Удвох, за поцілунок вранішній зап‘ястя
Бо він вже знав - не шкода і життя
Коли пізнаєш Ту, що завжди пахне щастям
Твій вірш пахне п/янким ароматом жасмину і щастям... Тільки твоїми віршами можна так п/янко впиватися, спрагло спрагло! Ітільки ти можеш так міцно ними заціловувати!
Ulcus відповів на коментар Квітка)), 25.08.2018 - 20:30
мабуть те, що нашепчуть квіти, сміливо можна вважати істиною дякую, Квітко!
поетично про казалось би прості речі... згадавсь Наполеон... вчені мужі говорять, що любого чоловіка можна спокусити просто запахом здоров"я - в них інстинкт... для жінок головна якість протилежної поовинки - турбота, а її можна сховати під маску...
Ulcus відповів на коментар *SELENA*, 08.07.2018 - 11:36
не повірите, певне, що думка про Наполеона також промайнула під час написання цієї поезії спокусити - половина справи, а далі як? тут ви праві - необхідна турбота, хоч під маскою, хоч на, хоч без)))
Мій Боже! як гарно!І бувають же так гарно складені слова! 
Просто - ЧУДОВО!
