Я – Дафна, тільки ти – не Аполлон.
Тупа стріла мені зламала крила.
Мене виниш за те, що не було.
Я ж наперед тобі усе простила.
Я – лавр тендітний із долини муз.
У борг тобі даю листки-монети,
Що їх міняєш ти на фальш. Чому
Плету і рву я знов палкі тенета?
Тікаю від жаги, що душу рве.
Старі гріхи кидають довгі тіні.
Мотив твого серцебиття пливе
Розплатою крізь щемні сновидіння.
Корінням спогад до душі приріс.
Веде клубок любові до Парнасу,
Де зміщується доль примарна вісь,
І біль-нектар тече в жертовну чашу…
