Три жоржини червоних. Три квіточки.
Хто приніс і поклав їх тут, звідки?
Чи не мати – муравонька сива
Упізнала в цій постаті сина?
Може, руки вдови їх плекали
І отут, ніби вірність, поклали?
А можливо, дочка відгукнулась,
Що із батьком навік розминулась?
Три жоржини… Ні, то не жоржини,
Не багряного кольору буйство.
То із вогнища пам’яті людства
Непогасні, болючі жарини.
