Дощ нерішуче до вікон прийшов.
Топчеться.
Знає – не пустять у хату
І доведеться отут ночувати,
Бо не для нього постелено шовк.
Губляться сльози важкі у траві.
Стукне у шибку
І знову помовче.
Так безпорадно.
Немов чоловік,
Що за гріхи повинитися хоче.
Цікава тема!!!Гарно! 
