Інколи, світ може існувати у просторі семи літер. Інколи, у числах від одного до дев’яти.
Невідомий.
Нині ранок розпочався із чаю. Кава зрадила чорними гіркими сльозами. А мала ж стати ритуальним нектаром.
Дрібниці… Вечір заплатить посмішками.
Сонце хлюпало йому на спину молоком й забирало в обійми тіні, коли він тримаючи в зубах цигарки піднімався драбиною на дах. Чай десь за пазухою, дрімав в коконі термоса й теплом шепотів до хлопця: «Скоріше, вона чекає».
Поклала голову на зігнуті коліна й вдивлялась на позбавлений логіки танець космічних світил, які руйнували власні тіла, натикаючись на космічний пил й згорали німим криком Андромеди.
Сів поруч. Дзенькнула запальничка й випустила на волю джина із потойбіч легень.
Посміхнулась.
Зробила ковток.
Повернулась у світ чотирьох літер.
Заговорила.
Він слухав її.
Дим.
Сизий дим тікав у небо із розумом хлопця. І звідти, десь між сонцем та місяцем кидав йому на голову божевілля.
Дрібниці… Вечір заплатить посмішками.
Сьогодні
Завтра
Не пізніше.
Бо далі, не буде нічого.
Зник із світу семи літер. Ніхто не знає, де він подівся. Та старі люди говорять, що буцімто один українець нещодавно збудував на березі Гренландії маяка.
Тільки світла немає…
