Тоді, у таборі, і ми, дев,ятикласники...
Вона завжди скидала руку: «Жень, не треба..."
І я, покірний, (...от капу́тець недотепний!)
...Терпів, І щічки доторка́вся вустомасником.
Обіймні ноченьки дубового узлісся
Чомусь ...пришвидшували танучий світанок.
...Вертав ...під ручку трошки ...засердиту панну.
І ...тішивсь знайденому ...ніби – компромісу...
09.02.16 р.
Ох ці й обіймні ноченьки а ми ще й цвіт папороті шукали - скромно... без всяких там лишніх обніманчиків і т.д......
Хотіла була додати в обране ці "обіймні ноченьки", та поки зібралась - вірш щез із орбіти - добре, що знову появився.
Окрім простору, деякі твори мабуть іще створюють ауру, в яку іноді хочеться зануритися і ми вертаємся час від часу до їх.
Наснаги, удачі і нехай щаститься
Десятый класс...да-да, о как же я был робок!..
А у неё были огромные, наивные глаза;
Я об такой любви мечтал ещё с пелёнок!..
Она строга была со мною...думал: Ах, ребёнок!
Двузначною была уж цифра - иных...кому она дала
Добрый вечер! Неплохая работа.
Жаль, мне служба поддержки персональный чат в чувство привести не может/
Успехов и здоровья!
Перше почуття - найбільш хвилююче, воно запам'ятовується назавжди!.. В дорослому житті все це сприймається якось по-іншому... З роками втрачаємо цей наївний романтизм. Світлоспогадні рядки!
краще би не хзаходив і не читав, холера його мама: що тепер з отоюрукою робити, яка теж шастала, мацала і знову того хче?! пане Євгене, ну треба ж бути і милосердним до передінфарктного віку читача-чоловіка, який на порозі імпотенції своєї ще старається бути юнаком-казановою! ех!..
прочитала коментарі нижче, і згадала про горокракси, де зберігається частина душі. для письменників такими горокраксами є твори. тільки от, на відміну від горокраксів Самі-Знаєте-Кого, чим більша кількість читачів їх відкриє (прочитає), тим довше митець житиме.
Теплі, зворушливі спогади, Євгене.. .А дівчат таких зараз, мабуть, і нема..Згадала я і своє дитинство, шкільні роки. Моє перше кохання живе поряд зі мною уже багато років...
В мене, на жаль, такого дитинства не було...
Трохи інакше...
Але уявив - перше кохання, перший погляд, доля секунди - і як прорвало
Схоже, недаремно створили цей сайт, бо тепер багато хто бачить, наскільки той чи інший поет вправний...
За таке - дякую!
Євгене, вірш хвилюючий, а головне правдивий, бо саме у віці дев*ятикласників народжуються такі почуття, котрі часто людина проносить через усе своє життя. І сором*язливість, і чистота почуттів - все це відомо кожному, хто був закоханий вперше.
...Вона завжди скидала руку: «Жень, не треба..."
І я, покірний...
Гарно. Обираю.
Юхниця Євген відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
От. І якщо сам письменник вірить у свій світ і живе у ньому, тоді і читач буде жити у цьому світі,а слід від прочитання залишиться на все життя, як власний спогад.
Юхниця Євген відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Точно!!!!!!!!!!!!!! Ніколи про це не задумувався, створюючи світи... Дякую, Любов!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Письменник - тому й фахівець, який створює простір, новий, який - живе й вирує без нього.
Я б додала, що інколи письменник створює світ і сам живе у ньому.
А вірш - чудовий! Люблю такі.
Юхниця Євген відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Люба!!! і це точно, про світ, що письменник створює для себе....!!! Й запрошує у гості)))))) як авторка Гаррі Поттера, чи Агата Крісті))) Чи ми з Вами!!!
а ми ще й цвіт папороті шукали - скромно... без всяких там лишніх обніманчиків і т.д...... 
Всі мріяли тоді про перший раз... О, так то Ви були, Поете! 
Світлоспогадні рядки! 
