Як символ таємничості і зваби,
Плив гордий Місяць в напрямку села.
А вітрові здавалось, то – кульбаба
В лугах небесних щойно відцвіла.
Вважав, що досить толком розігнатись
Та підстрибнути – й кулька у руці!
Він обскубе пушок той сивуватий,
Міжзоряні засіє путівці.
Нехай насіння пророста обабіч,
Хай обживе незайняті місця.
Нехай біліють велетні-кульбаби,
Але спочатку будуть з них – Сонця.
