У кошиках ромашок стигне літо...
Чому ж тоді так холодно мені,
І дощосльози залишає вітер
На підвіконні, на моїм вікні?
У полуницях рум'яніє ранок,
Мережать ластівкИ примхливу даль...
Чому ж мені дістались на сніданок
Солоні краплі і гірка печаль?..
Поля лоскочуть небо колосками,
Лелеки цибатІють у гнізді...
А я кариатидою, руками,
Тримаю Всесвіт в лихоманці днів...
Летить над світом літечко, співає,
Леліє - пестить вишнями сади...
А в мене пересохшим водограєм
Лишились рим потріскані сліди...
так захотілося-захотілося біля вашої кариатиди стати поряд хоч маленьким атлантом, бо хоч і тяжко тримате таке небо почуттів, але вдвох - вже вполовину, як і гіркота того сніданку... а може - і зовсім в інший присмак був би він?..
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро, Касьяне! Та я звикла сама вирішувати свої проблеми і нести вантаж болю. Життя навчило. Але я ціную підтримку!
Ці Ваші сліди цілуватимуть колись леготи та дивні квіти-трави, оспівуватимуть солов'ї, леліятимуть закохані!.. Все пройде, Любочко, і заколоситься Ваша душа благодаттю!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Летить над світом літечко, співає,
Леліє - пестить вишнями сади...
А в мене пересохшим водограєм
Лишились рим потріскані сліди... " Я вклоняюсь перед Вашим талантом
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00