У сонмі блискавок - заграв,
Поміж запльованих криниць,
Де люд байдужий поспіша
У край приручених синиць,
Лежить зґвалтована душа
Обабіч пройдених доріг -
Уже не варта ні гроша,
Лиш так...ганчірочка для ніг...
Посеред слів важких - в'язких,
З ножем по саму рукоять -
За те, що вірила в казки,
Що можна душу покохать...
Наївна!.. Зовсім, як дитя...
Обличчя й тіло - над усе!
Тоді на блюдечку життя,
Напевно, щастя принесе...
... Там, на розпутті доль і мрій,
Де душ загублених базар,
Котилась болем з-попід вій
Чи то дощинка...чи сльоза....
дійсно, щораз менше людей цінують те, що мають і женуться за примарами різних благ, нищачи і свої душі, і душі тих хто поруч, добрі, щирі відносини. Женіть від себе безнадію не дивлячись ні на що, у вас світла душа, і це світло для багатьох
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Щось воно втомилось світити...
Дякую, Андрію, за Ваше розуміння!
дійсно, щораз менше людей цінують те, що мають і женуться за примарами різних благ, нищачи і свої душі, і душі тих хто поруч, добрі, щирі відносини. Женіть від себе безнадію не дивлячись ні на що, у вас світла душа, і це світло для багатьох 
