Я знаю - колись ми почнем малювати картини,
поміняємо образи, будемо жити за містом...
І затишно, й тепло, і мов кілометри хвилини....
І стільки любові, що в домі від неї аж тісно.
Будемо жити, немов кожен день не останній,
я буду вмирати, тонути в твоєму теплі.
Ми будемо разом... На хвилях дурного кохання
вдаль нас нестимуть незримі думки - кораблі.
Господи милий, як довго тебе я чекав...
Іншим життя устилав дурнуватими віршами,
з іншими був,хоч ніколи - таки не кохав...
Просто вони від прокази, мабуть, були гіршими...
Ти не повіриш, та хочеться просто тепла;
дівчинку поряд, яку називатиму жінкою,
щоб в радості й горі насправді зі мною була,
від дотиків ніжних щоб танула просто сніжинкою...
Я побачив тебе. Забриніла тихенько душа -
з тобою так добре... В тобі розчиняюсь поволі...
Цілую тихенько, не хочеться знов поспішать...
Хочеться дуже докупи з*єднать наші долі...
Добре з тобою.. Цілую тебе, сміюсь...
У очі тобі дивлюсь і тихенько мрію.
Що разом назавжди - я тобі не клянусь,
але всією душею у це я вірю...
але всією душею у це я вірю...
Як не дивно, але віра - це те, що є у кожної людини... Просто кожен вірить у щось своє...Одні вірять, що Бог є, інші вірять, що Його нема... Але ж вірять!
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Повністю підтримую Вашу думку! як завжди) спасибі)
Щасти!
Міцному кораблю,-й далеке плавання... Попутного вітру,Козаче... 
