У гаю стежина є
Не усім помітна.
Там калиновим вогнем
Наша юність квітне.
Нас на крилах час несе.
З нами доля грається.
Все минає, та не все
Нами забувається.
Владно спомин ожива.
З ним по стежці рушу.
По ногах б’є кропива –
Біль же крає душу.
Вже доходить до плачу.
Нащо себе мучить?!
От візьму і потопчу
Зілля це жалюче.
Поновлю, щоб не згубить,
Стежку непомітну.
Бо калина пломенить –
Наче юність, квітне.
