Прости мені, зіронько-хато,
Невольну невірність мою.
Тебе залишаю. Стою
Провинно в дворі
І скорблю –
Чи згою колись цю утрату?
І яблуні, вишні, простіть.
І ти, край городу калино!
Не хочу вростати – повинна,
В гіркий поворот у житті.
Закутана в біле земля.
І біло над нею.
Це значить –
Грядки, рідні кущики, сплять
І туги моєї не бачать.
Інакше б здригнулись в цю мить,
Не вірячи в зустріч останню,
Та сніг над оцим розставанням
Летить, і летить, і летить.
