сльозинкою у човники долонь
впаду...
зігрій, без тебе так замерзла!
відчути хочу внутрішній вогонь
душі твоєї, стук шалений серця...
твій подих навіває дивні сни...
пробач, я так стомилася з дороги!
прошу лиш - на долонях пронеси
усе життя, крізь відчай і тривоги...
а якщо ні...
то просто відпусти..
я, на зорі, в одне зіллюсь з росою
і долі мене висушать вітри,
раз не судилось бути нам з тобою...
вже давно я палаю нестримно
в цім житті,
наче вічний вогонь,
серце б'ється шалено й невпинно,
вибиваючи рими зі скронь,
пригаси моє полум'я трішки,
дай сльозинку, як Віру!
бринить...
я здолаю дорогу ту пішки,
щоб зігріти тебе,
хоч на мить
щоб відчути весь відчай,
всі тривоги і дивнії сни...
відпустити не можу,
то звичай -
у краплиночці злитись роси,
якщо ж доля - майнути за вітром,
хай то буде пісенний політ,
бо сльозинка росинкою світла
досягнула Кохання зеніт!
корозлик відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00