Мамо, іде війна,
гине наш цвіт на Сході.
Дійсність така сумна,
і зима на підході.
Мамо, тебе нема
скоро півроку поряд,
Вкриє вже ця зима
горбик родинного горя.
І не приїду вже
щоб цілувати руки,
Наче, усе чуже,
дітям твоїм і внукам.
Мамо, тебе нема,
біль розриває душу.
Я на Землі сама
вже доживати мушу.
Бо без твоїх молитов
і, без твого чекання,
Я без крила немов,
з перших пішла в останні...
Вы,Люба,написали так душевно,что я кажется вижу Ваши слезы которые лились на эти строки...это не просто стихи, это квинтэссенция чувств страдающей души выраженная словом...моя мать умерла уже почти 3года назад,а я все еще не могу писать об этом... только лишь опосредованно...хотя несколько раз пробовал, но чувства не находят слов...не выражаются словами почему то...могу только молиться. я Ваш стих чувствую как никто другой...
Патара відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Володимире, Ви взагалі відчуваєте мене як ніхто інший...
