Боятись
Того,
Що всміхається уві сні
Палити шибки,
Дірявлячи
Стіни,
Що незабаром
Завалять
Місто
Паперовою
отрутою
Місцем
Кладовища
Стануть
Нездійсненні
Кімнати
Квартири:
збляклої,
мов серце
малого
хлопчака,
із льодяником
поміж
дірявого рота
біжи,
дитинко,
поруч
рук пітьми,
біжи щосили,
щодуху
біжи
не вигаптуєш
чорного
полотна
для
сонячного
танцю
поминання
одкриються врата
у десять вимірів,
і у кожному –
семпл
сірого повільного
зникання
виїдає
горлянку
так,
наче
метеоритне звалище
ожило
й прокотило
кістками
невтішне
згарище
сили,
щр минула
там будівлі,
де ти стояв,
і дихав,
сприймаючи
кришталевого
звіра
за порожнечу,
і ще, мабуть,
постоїш
трішки –
й задубіють
окопи,
у котрих
тіні
ховались
від військових
дій,
наче
у казкових
просторожи ліжках
там там там
там там там
там там там
річки зісохлі
й озера
там там там
там там там
там там там
жінки
розіп’яті
за вічність
там там там
там там там
там там там
примарні кочівники
з оголеними скелетами
там там там
там там там
там там там
що там?
Там?
що там?
Великий
Могутній
Там
Одкриває
Тім’я,
Темінь
зірок
і м’язові
розриви,
розведені вогнища
і собаки
із жертовного алюмінію
скавулять
на згині
обрію,
до поки
хтось
чистить
зуби
у гілках
оленячої
шкіри,
адже
так
казав
слабкодухий
пророк:
«Боятись
треба
того,
що всміхається
уві сні
Боятись
треба
того,
що
котиться
й вгризається
у кістки
боятись треба того,
що пробігає,
не затіваючи
війни
й грізного
вибуху,
опісля
смертельного
сну
боятись
треба
того,
хто
з
усього
солоду
на чорних витівках
весни
викопчує
діряві
мантри
зношує
криваві
сліди
побоїїв
від
бійців
потойбіччя»
сонце
тихне,
трава
тихне,
покійник
тихне,
матір
покійника
тихне,
від
того,
аж
ніяк
не мовиш,
крізь
своє
мовчання
я тихну,
тихне
світило,
й світ
тихне
й
ти
мабуть
уже
мене
покидаєш
ID:
488512
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 27.03.2014 14:22:12
© дата внесення змiн: 27.03.2014 14:22:12
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
