Забувай мене,
Коли миготить світло
За
птахоподібними вікнами світу
Забувай
Мене
Опівночі,
Забувай
Мене
Опівдні
Забувай
Мене,
Коли
Чистиш,
Зуби,
Та,
коли їси
Хліб
Забувай,
Мене,
Коли граєшся
Із дітьми,
У нескінченний потік
Словесних рим
Забувай мене –
І вдало
Сховай:
У комірці
Спогадів
Я більше
Не здобуду
Імені
Володаря реприз
У квартирі
Під сонцем
Розірвало
Стіну
Гарматою
Нескінченних фіолетових снів
У квартирі під місяцем –
Випав дощ
Як заспокійливе
До непостійності
Філософії
Плачу
Гукаю,
Грюкаю
Та вибиваю шибки,
Тільки,
Щоб
Залишилась
єдина
Весна –
Для тебе
А мені?
А
Мені,
Ця пора
Не до вподоби
І мені ця статичність
Вже набридла,
То ж, коли
Я зійду
У погріб,
Пролетять повз
Комети
Цілі
Зими,
До поки
Я не закрию цю книгу.
